Дізнайтеся, чому виникає синдром спортивного серця і як потрібно тренуватися, щоб правильно розвивати своє серце без ризику для здоров’я.
Спортивні змагання привертають велику кількість глядачів. Сьогодні великий спорт є високоприбутковою індустрією. Щоб переконатися в цьому, досить подивитися на доходи провідних футбольних клубів планети. Проте варто лише задуматися про те, якими засобами досягаються високі спортивні результати, адже проста людина не може їх показувати.
Зараз мова йде не про фармакологічної підтримки, а тих фізичних навантаженнях, які змушений переносити організм атлетів. Щоденні тренування на межі можливостей негативно відбиваються на всіх системах організму і внутрішніх органах. Наше тіло здатне адаптуватися до зовнішніх умов життя, але для цього потрібні серйозні зміни внутрішнього середовища. Сьогодні ми розповімо, як проявляється синдром спортивного серця.
Будова серцевого м’язу
Серцевий м’яз є основою нашого життя, але він був би марний без кровоносних судин, якими буквально пронизане все тіло людини. Весь цей комплекс називається серцево-судинної системи, основна задача якої полягає в доставці поживних елементів до тканин і утилізації метаболітів. Крім цього серцево-судинна система сприяє підтримці тієї внутрішнього середовища, яка необхідна організму для нормальної роботи.
Серцевий м’яз є своєрідним насосом, прокачивающим кров по судинах. Вчені виділяють два кола кровообігу:
- Перший — проходить через легені і призначений для насичення крові киснем. А також утилізації вуглекислого газу.
- Другий — зачіпає всі тканини тіла, доставляючи в них кисень.
Насправді у нас два насоса і кожен складається з двох камер — шлуночка і передсердя. Перша камера завдяки скороченню прокачує кров, а передсердя є резервуаром. Так як серце є мускулом, то його тканини за будовою аналогічні скелетних м’язів. Відмінність між ними про суть одна — в клітинах серця знаходиться на 20 відсотків більше мітохондрій. Нагадаємо, що ці органели покликані окислювати глюкози і жирні кислоти для отримання енергії.
Етіологія і патогенез синдрому спортивного серця
Ми вже говорили, що високі спортивні результати можуть бути показані лише за умови відповідної підготовки атлета. Щоб домогтися успіху в спорті, при складанні навчально-тренувального процесу необхідно враховувати індивідуальні особливості організму, а також вік спортсмена. Вчені вже багато років намагаються визначити вплив фізичних навантажень на серцевий м’яз.
Однак питань поки що залишається багато. Так як спортивні результати постійно зростають, то перед спортивною медициною і кардіологією зокрема ставляться нові завдання, наприклад, ретельне діагностування всіх морфологічних змін в серці, дозування навантажень і т. д. Важливе значення тут має визначення і подальше вивчення всіх негативних змін, що відбуваються в серцево-судинної системи під впливом фізичних навантажень.
Якщо фізичні навантаження впливають на організм під час розвитку різних запальних процесів або їх показник виявився надмірно високим, то патологічних змін не уникнути. Всі органи атлетів у міру зростання рівня майстерності зазнають серйозні морфологічні зміни, адже тільки завдяки їм організм здатний адаптуватися до змін зовнішнього середовища.
Подібні зміни відбуваються і в серцево-судинній системі. Сьогодні вченим відомо, як проявляється синдром спортивного серця, але поки залишається не встановленим ту межу, коли ця зміна стає патологічним. Слід зауважити, що в тих спортивних дисциплінах, де до атлетам пред’являються високі вимоги до процесу доставки кисню, тренінг зводиться до тренування серцевого м’яза. Це справедливо стосовно до циклічних, ігрових і швидкісно-силових видів спорту.
Тренер повинен добре розбиратися в питаннях структурно-функціональні особливості синдрому спортивного серця і розуміти важливість цього явища для здоров’я свого підопічного. Ще в дев’ятнадцятому столітті вчені звернули увагу на деякі особливості розвитку серцево-судинної системи у спортсменів. При досить високому рівні підготовки у атлета спостерігається підвищений «пружний» пульс, а також збільшуються розміри серцевого м’язу.
Вперше термін «спортивне серце» був введений в обіг в 1899 році. Він означав збільшення розмірів серця і вважався серйозною патологією. З цього моменту це поняття міцно увійшло в наш лексикон, і активно використовується фахівцями і самими атлетами. У 1938 Р. Ланг запропонував виділяти два типи синдрому «спортивного серця» — патологічний, а також фізіологічний. Згідно з визначенням цього вченого, феномен спортивного серця можна тлумачити двояко:
- Орган, що відрізняється більшою працездатністю.
- Патологічні зміни, що супроводжуються зниженням показника працездатності.
Для фізіологічного спортивного серця можна вважати характерною здатністю можливість економно працювати в стані спокою і активно при високих фізичних навантаженнях. Це говорить про те, що спортивне серце можна розглядати в якості адаптації організму до постійних навантажень фізичного характеру. Якщо говорити про те, як проявляється синдром спортивного серця, то в першу чергу відбувається розширення порожнин м’язів або потовщення стінок. Найбільш важливим явищем у даній ситуації слід вважати дилятацію шлуночків, адже саме вони здатні забезпечити максимум продуктивності.
Розмір серцевого м’язів у атлетів багато в чому визначається характером їх занять. Максимальних розмірів серце досягає у представників циклічних видів спорту, наприклад, бігунів. Менш значні зміни відбуваються в організмі атлетів, які розвивають не тільки витривалість, але й інші якості. У швидкісно-силових спортивних дисциплінах у атлетів обсяг серцевого м’яза в порівнянні з звичайними людьми змінюється незначно.
Враховуючи все вище сказане, гіпертрофія серцевого м’яза у представників швидкісно-силових видів спорту не може вважатися раціональним явищем. У подібних ситуаціях потрібен посилений медичний контроль для встановлення причини гіпертрофії серцевого м’яза. Необхідно пам’ятати, що фізіологічний синдром спортивного серця має певні межі.
Навіть у представників циклічних видів спорту при збільшенні розмірів серця більш ніж 1200 кубічних сантиметрів, що є симптомом переходу до патологічної дилатації. Це може бути пов’язано з не грамотно побудованим тренувальним процесом. В середньому, при фізіологічному синдромі спортивного серця обсяги органу можуть збільшуватися на 15 або максимум 20 відсотків у період підготовки до турнірів.
При розмові про оцінку ознак фізіологічного синдрому спортивного
серця, необхідно розглядати всі причини, здатні викликати ці зміни. При раціональному тренувальному процесі виникають позитивні морфологічні і функціональні зрушення в роботі органу. Висока функціональність серця можна розглядати з точки зору прояву довготривалої адаптаційної здатності організму. Тренера повинні пам’ятати, що грамотний тренувальний процес сприяє не тільки збільшенню розмірів серцевого м’язу, але і появи нових капілярів.
В результаті прискорюється процес газообміну між тканинами і кров’ю. Збільшення кровоносного русла дозволяє знизити швидкість кровотоку, забезпечуючи при цьому максимально раціональне використання кисню, що міститься в крові. Із збільшенням рівня тренованості швидкість кровотоку знижується. Таким чином, можна сміливо констатувати той факт, що збільшення функціональності серцевого м’яза залежить не тільки від розмірів органу, але і кількості кровоносних судин.
Сьогодні вчені впевнені, що для збільшення працездатності серця має поліпшуватися показник капіллярізаціі міокарда. Також останні дослідження в цьому напрямку дають зрозуміти про те, що фізіологічний синдром спортивного серця повинен відповідати рівню метаболізму атлета. Багато в чому це пов’язано з тим, що судинні запаси серцевого м’яза збільшуються значно швидше в порівнянні з розмірами органу.
Першою адаптаційної реакцією організму на тренінг має стати зниження пульсу (не тільки в стані спокою, але і при надмірних навантаженнях), а також збільшення розмірів органу. Якщо всі ці процеси протікають правильно. То досягається поступове збільшення окружності шлуночків.
Під впливом фізичних навантажень після кожного скорочення серцевого м’яза повинні прокачуватися в два або навіть три рази більше крові, а при цьому має зменшиться в 2 рази. Це може бути досягнуто завдяки збільшенню розмірів серця. В ході морфологічних досліджень було доведено, що підвищення об’єму серцевого м’яза відбувається завдяки потовщенню (гіпертрофія) стінок органу та розширення (дилатація) порожнин органу.
Для досягнення максимально раціональної адаптації серця до високих фізичних навантажень необхідно гармонійне перебіг процесів гіпертрофії і дилатації. Однак можливий і нераціональний шлях розвитку органу. Часто це явище зустрічається у дітей, що почали активно займатися спортом в ранньому віці.
В ході досліджень вчені встановили. Що у віці від 6 до 7 років уже через вісім місяців з моменту початку занять значно збільшується маса лівого шлуночка і товщина стінок. Однак при цьому не змінюється показник звичайно-диалистического обсягу і сама фракція викиду.
Лікування синдрому спортивного серця
Навіть при отриманні негативних результатів діагностики серця, атлету і його тренеру необхідно в короткі терміни виконати певні дії. У першу чергу це стосується припинення занять до того моменту, поки не настане регрес процесу гіпертрофії органу і не покращиться результат ЕКГ.
Найчастіше для вирішення поставленого завдання досить дотримувати правильний режим відпочинку і навантажень. Якщо в ході діагностики були виявлені серйозні зміни серцевого м’яза, то потрібно медикаментозна терапія. Коли робота серцево-судинної системи нормалізується. Можна починати поступово збільшувати руховий режим і плавно підвищувати навантаження. Абсолютно очевидно, що всі ці дії повинні проводитись тільки за участю фахівця в галузі спортивної медицини.
Більше інформації про синдром спортивного серця в наступному відео:
