Забобонний чи марновірний: як правильно сказати українською
Чи часто ви ловите себе на тому, що обходите драбину стороною або тричі плюєте через плече? А якщо так, то як правильно назвати цю вашу звичку українською?
Певно, кожен із нас чув поради не повертатися з півдороги або не впускати чорну кішку вперед. Але замислювалися ви, як грамотно сказати про людину, яка серйозно ставиться до таких прикмет? Слово «суєвєрний» може здаватися звичним, проте воно не є питомо українським — це калька з російської мови.
Натомість українська літературна норма пропонує кілька гарних відповідників. Найпоширеніший із них — «забобонний». Це прикметник, що походить від іменника «забобон». Словники пояснюють забобон як віру в прикмети, у надприродні сили, які нібито впливають на удачу чи невдачу, а також як хибні погляди, що стали звичними.
Історія цього слова сягає давніх часів. У ньому поєдналися префікс «за-» і давнє «бобон», яке колись означало щось пусте, безпідставне, пов'язане з вигадками та порожніми розмовами (звідси й дієслово «бобоніти» — говорити). Інша версія пов'язує його зі словом «бобо» — так називали страховище чи жахіття, тож забобонний — це той, хто боїться.
Якщо слово «забобонний» здається вам надто розмовним, маємо й інші літературні варіанти. Скажімо, «марновірний» — у цьому слові вже закладено значення марної, тобто даремної віри в те, що не має наукового пояснення. Також можна вжити «передсудний» — від «передсуд», що близьке до поняття упередження. А ще є слово «упереджений» — воно описує хибну думку, яка склалася без достатнього знайомства з предметом.
Отож, обирайте слово до смаку: «забобонна людина», «марновірний чоловік» або «передсудне ставлення». Усі вони — правильні й милозвучні. Тож навіщо позичати чуже, коли рідна мова дає нам такі влучні варіанти?
