Незалежні попри все: історії українців, які щодня виборюють свободу

До 35-річчя незалежності України команда реабілітаційного центру UNBROKEN разом із фотографинею Оленою Галазюк створила соціальний фотопроєкт «Незалежні». Його герої — ветерани та діти, які через війну втратили здоров'я, але не втратили себе. Для них слово «незалежність» тепер означає значно більше, ніж державний суверенітет: це щоденна боротьба за право самостійно одягнутися, приготувати їжу, вийти на вулицю чи просто обійняти близьких.

Микола Шот із Новояворівська на Львівщині у лютому 2024 року втратив усі чотири кінцівки під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку. Боєць 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» згадує, як лікарі поступово готували його до нового життя: спочатку накривали ковдрою, щоб він звик до свого тіла. «М'язи були атрофовані. Я не міг навіть перевернутися самостійно, не міг їсти, мене годували з ложки», — розповідає ветеран. Сьогодні Микола — ментор у Центрі UNBROKEN: мотивує пацієнтів, допомагає їм із соціальними питаннями і навіть кермує автівкою. Він повернувся на лижі, літав на параплані над Карпатами, а тепер мріє про місце в Паралімпійській збірній України.

14-річна Яна Степаненко у квітні 2022 року втратила обидві ноги під час ракетного удару по вокзалу в Краматорську. Тоді вона з мамою та братом чекала на евакуаційний потяг. Після тривалої реабілітації у США дівчинка повернулася до Львова, отримала нові протези в UNBROKEN і почала бігати. Навесні 2024-го вона підкорила Бостонський марафон, а за рік — дистанцію в Токіо. Обидва рази Яна збирала гроші на спортивні протези для українських захисників. «Незалежність — це можливість людини залишатися собою навіть після важких подій, обирати ким бути, про що мріяти та яким буде її майбутнє», — каже дівчина.

Павло Марценюк із Хмельниччини, батько трьох дітей, служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Два роки тому на Покровському напрямку він отримав надважке мінно-вибухове поранення, через яке втратив зір. Місяць чоловік був у комі, пережив понад 20 операцій. Сьогодні він вчиться орієнтуватися в просторі разом з ерготерапевтом і знаходить розраду в творчості: ліпить із глини, а першу тарілочку зробив для найменшої донечки Настусі. «Незалежність для мене — це заново вчитися комунікувати та вчитися жити по-новому», — зізнається ветеран. У його планах — відкрити сімейний бізнес із ремонту автомобілів.

11-річний Ромчик Олексів пережив ракетний удар по Вінниці в липні 2022 року, коли втратив маму й отримав опіки 45% тіла. Після десятків операцій у Німеччині хлопчик продовжив реабілітацію у Львові. Сьогодні він займається бальними танцями, грає на акордеоні, бігає на Бостонському марафоні разом із татом і мріє про мирне майбутнє. «Незалежність — це коли я, всі мої друзі і всі діти України можемо ходити до школи, гратися, займатися улюбленими справами, подорожувати, мріяти і просто радіти життю», — говорить Ромчик.

Історії цих людей — нагадування, що незалежність не дається. Її здобувають щодня: у лікарняних палатах, реабілітаційних залах і в думках. І кожен із нас може підтримати цей вибір — просто бути поряд і не відвертатися.