Дитина кричить і не слухає: 5 кроків, які радять психологи

Істерика в дитини — це не привід для паніки чи покарання, а радше підказка про почуття, які вона поки не вміє назвати. Ліцензована психологиня Джулі Фрага, яка багато років працює з батьками, наголошує: погана поведінка — нормальна частина дитинства. І саме в ній заховані підказки до того, що насправді відчуває ваша донька чи син.

Тож що робити, коли дитина кричить, вередує або відмовляється слухати? Ось п'ять кроків, які радить фахівчиня.

Спершу заспокойтеся самі. Втратити самовладання, коли дитина влаштовує істерику, — цілком нормально. Але діти беруть приклад із нас. Тому варто вчитися зберігати рівновагу навіть посеред хаосу: зупиніться і зробіть п'ять глибоких вдихів животом — це допоможе тілу розслабитися. Емоції заразливі, і коли дорослий зберігає спокій, дитина теж поступово вчиться регулювати свої почуття.

Далі спробуйте подивитися на ситуацію очима детектива, а не директора. Замість наказу «припини істерику» поставте собі питання: що зараз відбувається з моєю дитиною, що призводить до такої поведінки? Дайте їй зрозуміти, що правда з її уст буде сприйнята спокійно, і запросіть до відкритої розмови. Маленька дитина може брехати, бо боїться потрапити в халепу, а підліток — відкидати правила, бо прагне більшої самостійності. Визначити справжню причину — це вже половина справи.

Потім допоможіть дитині назвати її емоції. Нечесність, уникання, критика або гнів не туди — усе це способи захиститися від неприємних почуттів. Вони на мить притуплюють сором, провину чи смуток, але надовго не рятують. Щоб зменшити гостроту негативу, емоцію варто назвати. Почніть із простих запитань: «Тобі сумно?», «Ти сердишся?», «Ти хвилюєшся?».

Задумайтеся і про власну роль. Діти повторюють поведінку дорослих, зокрема батьків. Якщо дитина поводиться погано постійно, варто придивитися до власних щоденних вчинків. Розберіться, як ви самі справляєтеся з гнівом, смутком, тривогою чи страхом і до яких захисних механізмів вдаєтеся. Можна почати зі сканування відчуттів у тілі: чи важко в грудях, чи напружена щелепа, чи підвищилася температура. А далі шукайте, що може бути причиною цих відчуттів, і чи не дзеркалить поведінка дитини вашу.

І нарешті — зважте на невирішений стрес. Тривале напруження впливає і на розум, і на тіло, а в дитини воно порушує роботу нервової системи й ускладнює контроль емоцій. Діти часто регресують, коли в сім'ї народжується ще одна дитина або коли вони переживають складний перехідний період, а також впадають у відчай від перевтоми. Тож якщо поведінка змінилася, розберіться зі стресовими факторами: своєчасний перекус, повноцінний сон або увага до дитини, яка почувається самотньою, можуть помітно вплинути на ситуацію.

Коротко: спершу дихайте і заспокоюйтеся самі, потім досліджуйте причину, як детектив, допомагайте дитині назвати почуття, придивіться до власної поведінки та перевірте, чи немає за істерикою втоми чи стресу. Такий підхід допомагає дітям ставати емоційно розумнішими — а отже, краще долати невдачі та пробувати нове.