Як врятуватись від обстрілів: історія родини, яка полишає все нажите
Родина зі Степанівки через постійні атаки дронів вирішила евакуюватися, залишивши дім, урожай та пасіку. Їхня історія — про важкий вибір між безпекою і нажитим добром.
Ви чули історії людей, які через війну кидають усе? Володимир та Галина зі Степанівки опинилися саме в такій ситуації. Вони вирішили виїхати, бо село постійно атакують російські дрони. Раніше родина ховалася від обстрілів у бетонній трубі біля ставка — там ночували з онуками та сусідами.
«Дванадцять штук. Шість наші хлопці збили. Діватися нікуди, бо падає все. Тікали цією дорогою, до ставка. З дітворою, внуками», — розповідає Володимир. За його словами, труба стала справжнім бомбосховищем: там були матраци, ховалися і вони, і сусіди.
Тепер син із онуками вже виїхали, а Володимир із Галиною готуються до евакуації. Найважче, каже чоловік, залишати дім, який будував власноруч: «Це ручна робота. Усе клепалося, гнулося, вигиналося. Виноград робив я сам, ворота ми купляли». До пенсії він працював шахтарем, тож до фізичної праці звик.
Доводиться кидати і врожай. Володимир вирощував помідори, огірки, квіти, але цього року не встигне зібрати навіть картоплю: «Двадцять соток картоплі кидаю не копану. А врожай у цьому році — тонни три, мабуть, накопав би». Разом із городом залишається і пасіка — п’ятнадцять вуликів. Чоловік зізнається: мед возив на базар, мав з цього копійку, а тепер усе доведеться покинути.
Окрім того, родина не зможе забрати 18 тонн вугілля, яке заготовила на зиму, а також мотоцикл і машину. Володимир сам зібрав авто з металолому: «Два роки я її збирав по запчастинах. Сам, я в цьому спеціаліст, зварювальник, все зробив, колеса купив». Утім, вивезти вдасться лише причіп із двома велосипедами та шістьма мішками картоплі.
Худобу родина вже продала. Галина не стримує сліз: «Тепер нема нічого. Жалко, плачу. Жили-жили і нажили. Діти виїхали, а ми тут ще кочуємо. Нічого не знаємо. Ми ще не знаємо, куди — в невідомість». За словами старости Валерія Давиденка, із семисот жителів Степанівки виїхали більше половини.
Ця історія — нагадування, що інколи найцінніше — це життя. Якщо ви опинилися в подібній ситуації, не зволікайте з рішенням про евакуацію. Беріть найнеобхідніше, документи, рідних — і їдьте. Адже, як показує досвід Володимира, нажите можна відновити, а втрачене здоров’я чи життя — ні.
