W WDayЖіночий щоденник: поради на кожен день

Терапевтичний сад на ВДНГ: як він допомагає ветеранам повернути спокій

·955 слівредакція
Терапевтичний сад на ВДНГ: як він допомагає ветеранам повернути спокій

Чи може звичайна грядка з м'ятою стати місцем, де ветеран знову відчуває контроль над своїм життям? Розповідаємо, як працює терапевтичний сад на ВДНГ і чому сюди варто завітати навіть тим, хто не вважає себе садівником.

Уявіть: ви виходите з метро «Виставковий центр», і вже за кілька хвилин міський шум зникає. Серед дерев на території ВДНГ ховається незвичний простір — терапевтичний сад. Тут замість газонів — грядки з м'ятою, шавлією, материнкою, горохом і помідорами. А поруч із кожною рослиною — таблички, які придумали самі відвідувачі: «Любов», «Вірність», «Сила», «Витримка».

Цей сад створили не для врожаю, а для людей, які проходять реабілітацію після поранень. Тут працюють Анастасія Дюльгерова, ерготерапевтка Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна», та Лада Мендрух, сертифікована практикиня терапевтичного садівництва. Вони одразу уточнюють: не лікують і не ставлять діагнозів. Їхнє завдання — допомогти людині через роботу з рослинами повернути відчуття спокою та контролю.

Як це працює на практиці? Усе залежить від потреб. Якщо людині важливо більше рухатися — їй запропонують скопати землю чи обрізати кущі. Якщо навпаки, хочеться сповільнитися — можна просто пройтися між грядками, потерти листочок м’яти пальцями та відчути її аромат. Нікого не змушують: якщо садівництво не цікаве, можна просто сидіти в тиші або грати в петанк.

Особливо зворушливі історії стоять за цими грядками. Один ветеран, який спочатку казав, що його улюблене заняття — «нічого не робити», зрештою виростив три помідори. Один назвав «Плотнік», два інші — «Любов» і «Вірність». Коли чоловік поїхав до протезного центру, за його рослинами доглядали інші учасники. Один кущ випадково зламали, але ветеран не засмутився: «Буде рости, буде помідора». Тепер він регулярно повертається — «у нього тут своє господарство», як кажуть терапевтки.

Найважче, зізнаються працівниці, — залучити людину на перше заняття. Багато хто уявляє, що їх одразу змусять копати грядки. Тому перший візит тут не поспішають: спочатку показують сад, дають понюхати трави, роздивитися рослини. А потім пропонують обрати активність до душі. Буває й навпаки: деякі ветерани працюють надто швидко, і їх доводиться сповільнювати, аби вони помітили запах м’яти чи шелест дерев.

Сад відкритий для всіх, не лише для ветеранів. Сюди приходять студенти, відвідувачі ВДНГ, люди, які просто хочуть перепочити від міської метушні. І майже всі помічають одну зміну: людина заходить напруженою, а за кілька хвилин уже усміхається. Працівниці не називають це лікуванням, але кажуть, що сад дає можливість вийти з постійної напруги й побути в безпечному середовищі.

Для людей на кріслах колісних тут облаштували мобільні грядки. А ветерани з реабілітаційного відділення у Феофанії посадили горох, який тепер росте на одній із ділянок. Простір постійно адаптують: працівниці зізнаються, що їм ще бракує досвіду роботи з когнітивними порушеннями, тож вони вчаться бути доступнішими для різних людей.

Головна цінність цього саду, здається, не в самих рослинах, а в можливості сказати: «Це я посадив». А потім повернутися через тиждень і перевірити, чи воно виросло. Це проста, але дуже важлива річ: мати причину повертатися й відчувати, що ти здатен щось створити власноруч.

Читайте також