Нова книга Всеволода Поліщука: коньяк для Черчилля та історії за столом

Ви колись замислювалися, що їдять і п'ють сильні світу цього, коли ніхто не бачить? Нова книга Всеволода Поліщука «Коньяк для містера Черчилля» показує: за столом люди найбільше схожі на себе. Тут і Сталін, який хвилюється, коли Рузвельт їсть сир, і Черчилль, що у скрутні моменти обирає коньяк, і Оппенгеймер, який, можливо, шукав натхнення в печеній гусці. А Станіслав Лем, виявляється, заїдав стрес халвою.

Книга невдовзі з'явиться у «Видавництві Старого Лева», а презентація відбудеться на фестивалі BestsellerFest у Львові 7–9 серпня. У цих історіях вигадка переплітається з архівними фактами так, що годі відрізнити одне від одного.

Один з уривків — про Єву, яка стала вегетаріанкою заради коханого. Спочатку — заради нього, потім — на зло батькам і тітці, а згодом уже й для себе. Її наречений, переконливий промовець, легко перехрестив її у свою «віру». Але родина не приймала такого вибору. Тітка Марта шипіла, мов чайник: «Тут тобі не ваші столичні манси! Це наші традиції!» А батько, католицький священник, який сам постив понад двісті днів на рік, тихо дорікав і натякав на вплив старшого чоловіка-атеїста.

Єва дедалі більше прикипала до коханого, експериментувала з грибами, насінням і навіть броколі. І ось одного дня, після обіду, до них заходить офіцер у військовій формі, ставить на стіл дві коробочки. У більшій — важкий метал, у меншій — білі пігулки для Єви. Коханий дістає пістолет, обіймає Єву за плече й питає: «Ти добре пообідала, Єво?» Так історія, що почалася як сімейна драма, перетворюється на напружений трилер.

А ще в книзі — рецепти. Наприклад, фарширований перець без м'яса, який, за свідченнями дегустаторки, що куштувала їжу Гітлера, був однією з улюблених страв фюрера. Готується просто: у перці без серединок кладеться начинка з рису, обсмаженої цибулі та моркви, а зверху все заливається томатною підливою. Тушкувати 15–20 хвилин — і можна подавати як гарячим, так і холодним.

Ця книга — не просто збірка історичних анекдотів. Це запрошення заглянути за лаштунки великих подій і побачити, що навіть наймогутніші люди лишаються людьми, коли сідають за стіл.