Іранський лікар повернувся на фронт після поранення: історія Хосро

Хосро — не просто лікар. За його плечима чотири вищі медичні освіти, знання восьми мов і досвід служби в іранській армії. Українську він вивчив завдяки дружині-українці. Спочатку подружжя жило в Ірані, але згодом вирішило переїхати сюди.

До війни чоловік займався ресторанним бізнесом у Києві. Та коли російські війська підійшли до столиці, він зрозумів: лишатися осторонь не може. Спершу в ТЦК йому відмовили — не наважилися брати іноземця. Тоді Хосро дізнався про тероборону та приєднався до 124-ї бригади. Пізніше перевівся до морської піхоти, брав участь у звільненні Херсонщини та рятував поранених, вивозячи їх човнами.

Найважчим випробуванням стало поранення в Херсоні. Росіяни влучили з РСЗВ у будинок, де жив Хосро разом із побратимами. "Я подумав: "Ось і все, Хосро", — і почав прощатися з життям. Але наші морпіхи були справжніми професіоналами — фактично врятували мене", — згадує він.

Після довгого лікування та реабілітації Хосро знову став у стрій. Тепер він служить у 128-й окремій важко механізованій бригаді "Дике Поле". За плечима — Київщина, Донеччина, Херсонщина, а тепер і Запорізький напрямок.

На запитання, чому він повертається на війну, адже його київський ресторан досі працює, Хосро відповідає просто: "Україна — не моя батьківщина, але це мій дім, і я маю його захистити". Тут живуть його дружина та діти, і саме їм, на його думку, загрожує небезпека.

За вибір воювати на боці України в Ірані Хосро засудили до страти. Попри це, він лишається на передовій — захищати свій дім.