Як впоратися з тривогою під час війни: поради психологині

Чи помічали ви, що іноді очікування небезпеки виснажує більше, ніж події, які вже сталися? Особливо восени, коли до тривог додаються розмови про складну зиму, можливі відключення світла та проблеми з енергетикою. Ми починаємо подумки проживати найгірші сценарії, які ще не настали.

Психологиня Лариса Дідковська радить шукати «здорову середину». Так, розумно мати вдома запас води та продуктів на випадок перебоїв. Але є велика різниця між підготовкою до можливих труднощів і скуповуванням круп через страх, що магазини зникнуть. Перш ніж панікувати, поставте собі три запитання: що відомо напевно, що є лише можливим сценарієм і що конкретно я можу зробити зараз? Якщо відповідь на останнє — підготувати запас на певний час, зробіть це. А от уявляти, що буде через місяці, — марна трата сил.

Окрема тема — новини. Здається, що постійна перевірка стрічки допоможе контролювати ситуацію. Але насправді вона лише змушує нас знову й знову переживати тривожні емоції. Відмовлятися від інформації про повітряні тривоги не можна — вона необхідна для безпеки. Проте для загального потоку варто встановити правила: оберіть кілька джерел, яким довіряєте, і переглядайте їх кілька хвилин уранці та ввечері, а не безперервно протягом дня.

Тривалий стрес може проявлятися не лише втомою чи апатією, а й дратівливістю. Якщо ви зриваєтеся через незначну дрібницю, запитайте себе: я реагую на конкретну подію чи це виплеснулося все напруження, що накопичувалося тижнями? Не варто мовчати, коли щось не влаштовує, а потім вибухати через чашку. Краще висловлювати невдоволення тоді, коли виникає проблема, і в тому обсязі, якого вона потребує.

І найголовніше — слідкуйте за власним станом. Якщо відпочинок перестав допомагати, порушився сон, зникли бажання та мотивація, а звичайні справи вимагають неймовірних зусиль — це не привід вимагати від себе «зібратися». Це сигнал, що час зменшувати навантаження та звертатися по допомогу. Берегти ресурс допомагає не спроба передбачити кожну небезпеку, а здатність розрізняти реальну загрозу й очікування, діяти там, де ми можемо щось змінити, та не витрачати сили на те, чого ще не сталося.