Народ завжди мріяв про якесь диво, яке могло і скрасити життя, і нагодувати в дорозі. Життя простих людей була дуже складною, і їжа не буяло різноманітністю. Ось і стали з’являтися в казках згадки про скатертинах-самобранках, які в будь-якій ситуації могли виручити і нагодувати досхочу.
Визначення
І вже якщо скатертина-самобранка лише казковий персонаж, то саме поняття відомо досить давно.
Скатертина — це тканий виріб особливої вироблення, призначене для накривання столу. Вони були різними: лляними й шовковими, мереживними та вишитими.
Історія скатертини
У минулих століттях люди до їжі ставилися більш серйозно, ніж сьогодні. Прийом їжі був не просто способом насититися. Їжа вважалася даром Богів, до якого личило ставитися трепетно і шанобливо. У кожному будинку обов’язково виголошувалася молитва перед початком трапези. Зазвичай перед початком вкушання їжі читалося «Отче наш».
Багато язичницькі свята безпосередньо приурочувалися до посіву і збору врожаю. Таке ставлення до їжі відбилося і на сервіровці столу.
Ще в Стародавній Єгипті накривалися столи особливим полотном. У них було високо розвинене виробництво тонких бавовняних і лляних тканин. На основі цих матеріалів вони створювали скатертини і одяг. Їх прикрашали вишивкою, з традиційними орнаментами.
У Стародавній Греції ставлення до скатертини було вельми шанобливим. Лише раби і бідний люд сиділи за непокритими столами.
У персів і римлян скатертини розшивали золотом.
На Русі вони з’явилися набагато раніше, ніж у європейців. Традиція застеляти стіл, прийшла до нас з Візантії. Русь відрізнялася тим, що скатертина була в кожній родині і в кожній хаті. Будь то палати царя або селянська хата.
Вони входили до складу приданого нареченої. Столова білизна коштувало дуже дорого, і його замовляли майстриням з монастирів. Це була дуже складна, копітка робота, що віднімає багато часу.