Походження віденського білого кролика
Безумовно, за те, що таке дивовижне тварина проживає і, можна сказати, прикрашає нашу велику планету або нехай навіть її окремі території, потрібно подякувати матінку природу, але цього разу не тільки її одну. Вся справа в тому, що жив собі та здравствовал такий собі Вільгельм Мук, одним з його життєвих інтересів були, (як ви думаєте, хто?) правильно — кролики, він був заводчиком. В силу свого ремесла він досить-таки часто бував на найрізноманітніших кролячих виставках. Надивившись вдосталь на самих оригінальних і унікальних кроленят, його завжди вражала краса віденського блакитного кролика, це, дійсно, надзвичайної краси тварина, нехай і не зовсім блакитне, точніше зовсім не блакитне, просто його шубка пофарбована в гарний насичений благородний сірий колір, якому властиво переливатися легкої, але добре помітною блакиттю.
Так ось Вільгельму Борошно здалося, що такі голубенькі оченята вже дуже б доречно виглядали у звірятка, яка була б разодета в білу шубку. І з того моменту він задався метою вивести такого представника великого кролячого сімейства.
Протягом довгих 15 років це цілеспрямована людина трудився над виведенням нової, до тієї пори, невідомої породи і в один момент це сталося. Приблизно в 10-20-х роках минулого століття у Відні світу було представлено абсолютно нове тварина, яка в прямому сенсі зуміло провести феєрію на всіх кролячих виставках, адже ця тваринка не просто була пофарбована в ідеальний чистий білий колір, так ще й оченята в неї були блакитні. Для того, щоб домогтися бажаного результату австрійський заводчик спробував схрестити між собою дві різні породи, ними виявилися Віденський блакитний кролик і Голландський блакитноокий кролик і це нарешті сталося.
Але все було б добре, однак далеко не всі країни визнавали цього нового представника тваринного світу, як окрему породу, більшість країн світу вважали це білосніжне диво просто різновидом блакитного кролика, лише Голландія беззастережно погодилася з тим, що цей білий блакитноокий пухнастик має право бути незалежним від свого близького родича. І так поступово до 70-х років з цим припущенням погоджувалося все більше і більше країн, але деякі, звичайно, і до сьогоднішнього дня залишилися непохитні.
